Після короткого правління двох королів Анжуйської династії Польщі (з 1370 по 1399) на зміну їй прийшла Ягеллонська династія. У той час, коли на королівський престол було посаджено молодшу дочку першого польського короля Анжуйської династії Польщі Людовіка I – Ядвігу (1384 року), фактична влада в країні була в руках у знаті, яка й ухвалювала найважливіші рішення.
Кревська унія 1385 року та початок династії Ягеллонів
Одним із таких рішень був шлюб Ядвіги з великим литовським князем Ягайлом (польською — Ягелло). Закріпила це рішення у 1385 році Кревська унія між Польською та Литовською державами. Відповідно до унії в лютому 1386 року Ягайло прийняв католицизм, уклав шлюб з королевою Ядвігою і розділив з королевою престол, прийнявши ім’я Владислав II Ягелло. Деякі історики вважають, що Ягайло називався лише чоловіком королеви, хоча правління Польщею вони з Ядвігою здійснювали разом.
Кревська унія 1385 рік
Так почалася епоха правління Ягеллонської династії Польщі, названої так на честь її засновника — короля Владислава II Ягелло.
Майже 200 років, з 1386 до 1572 року державою керували, практично безперервно змінюючи один одного, 7 королів Ягеллонів.
Правління засновника династії Владислава II Ягелло
Кревська унія дозволила створити сильний союз двох держав з урахуванням польських принципів управління. Об’єднавши зусилля, Польща і Литва змогли домогтися переваги у війні з Тевтонським орденом, що тривала в 1409-1411 рр.
Грюнвальдська битва 1410 року
Найважливішою подією правління Владислава II була Грюнвальдська битва 1410 року. Спільні війська Польщі та Литви, за участю полків православних держав, чеських і татарських полків, на голову розбили добре озброєну армію Тевтонського ордена, що перевершувала за чисельністю. Ця перемога позначила кінець переваги Тевтонського ордена. Проте скористатися до кінця перемогою правителі Польщі та Литви не змогли. Між ними почалися чвари, армії двох країн повернулися на свої позиції, а відвойовані землі в результаті відійшли під управління Ордену.
Грюнвальдська битва 1410 рік
Городельська унія та договір зі шляхтою
У 1413 року було прийнято Городельську унію, через яку дворяни Польщі та Литви мали обирати короля Польщі разом, і проводити у Любліні та Парчеві польсько-литовські сейми.
Хоч Ягайло намагався всіляко обмежувати роль шляхти у владі, але не завжди це йому вдавалося. Так, бажаючи поставити на польський престол свого сина від 4-го шлюбу Владислава, Ягайло пішов на компроміс, і в 1430 році уклав зі шляхтою договір, згідно з яким дворяни натомість отримали право особистої недоторканності. Це суттєво ускладнило притягнення дворян до кримінальної відповідальності та породило хвилю безкарних вчинків із перевищенням влади шляхтою.
Правління Владислава III Варненчика
Після смерті Ягайла в 1434 році престол, за договором, посів спадкоємець Ягеллонської династії Польщі, його перший син Владислав III Варненчик. Зважаючи на той факт, що новий король був надто юний (лише 10 років), йому призначили опікуна – краківського єпископа Збігнева Олесницького, який фактично керував державою.
Владислав III Варненчик
Після оголошення свого повноліття в 1438 році Владислав III погодився на пропозицію посісти угорський трон і в 1440 році став королем Угорщини. У 1443 році, об’єднавши польські та угорські війська, Владислав III розпочав війну з турками. У листопаді 1444 року, зустрівшись під Варною з військом султана Мурада II, польсько-угорське військо було розгромлене, а сам двадцятирічний король загинув у бою. За місцем загибелі Владислав III і отримав прізвисько Варненчик.
Правління Казимира IV
Польсько-литовська унія продовжувала діяти, і після трирічного безкоролів’я після смерті Владислава III, в 1447 році, польський трон посів молодший син Ягайла, продовжувач Ягеллонської династії Польщі – Казимир IV (1427-1492), на той час уже великий литовський князь. Він домігся посилення литовського впливу в Польщі та отримання литовською знаттю таких самих прав, як у польської. За часів Казимира IV велику вагу в Європі набув Краківський університет, з’явилося багато талановитих польських письменників, дуже поширилася латинська мова.
Казимир IV
Нешавські статути 1434 року
Після прийняття в 1434 році Нешавських статутів владу короля в державі було істотно обмежено і Польща стала станово-представницьким монархічним королівством. Питання війни і миру, видання законів вирішувалися лише після обговорення на регіональних дворянських зборах – сеймах шляхти. При цьому до сейму кожне воєводство делегувало по два депутати, які захищали інтереси своїх територій.
Війна з Тевтонським орденом
В 1454 році продовжилася війна Польського королівства з Тевтонським орденом, яка після 13-річного протистояння закінчилася в 1467 році повною поразкою Ордену. Після укладання Торунського договору Польщі поверталося Східне Помор’я, Вармійські землі, а грізний Тевтонський орден тепер став польським васалом.
Правління Яна Ольбрахта
Після смерті Казимира IV в 1492 році було розірвано польсько-литовську унію. Польський престол успадкував третій син Казимира IV, продовжувач Ягеллонської династії Польщі – Ян Ольбрахт (1492-1501 рр.). Литовський престол у цей час посів четвертий син Казимира IV – Олександр.
Ян Ольбрахт не тільки не зміг посилити королівську владу, але й змушений був отримати необхідну суму податків, розширити привілеї шляхти. Через війну Пьотрковський сейм в 1496 році схвалив статут, який проклав дорогу кріпосному праву в королівстві, зменшив права міщан в інтересах шляхти, завдав економічного удару по польським містам. Зібравши необхідні кошти, Ян Ольбрахт спорядив похід проти турків, що закінчився поразкою в Буковині, спустошливими набігами на Польщу турків і татар, та пошуком із ними миру на невигідних для королівства умовах.
Ян Ольбрахт
У 1499 році Віленським сеймом було прийняте рішення, що литовського великого князя та короля Польщі надалі обиратимуть за згодою двох держав. За прийнятим у жовтні 1501 року Мельницьким привілеєм ухвалювалося, що Польща та Литва повинні бути однією державою під керівництвом єдиного короля, який обирається у Кракові.
Правління Олександра Ягеллончика
Внаслідок усіх цих рішень після Яна Ольбрахта польський престол посів великий князь литовський, четвертий син Казимира IV та п’ятий представник Ягеллонської династії Польщі – Олександр Ягеллончик (1501-1506 рр).
У цей час Олександр був поглинений веденням війни Литви з Російською державою і після коронації в Польщі одразу попрямував до Литви. Відсутністю короля скористалися татари. Вони напали на Польське королівство та спустошили польські землі. І лише перед смертю Олександра, Михайло Глинський вийшов проти татар і розбив їх біля Клецка.
Одним із найзначніших наслідків правління Олександра Ягеллончика було складання Яном Лаським і прийняття в 1505 році Радомським сеймом зведення законів (Nihil novi). Цими законами були введені значні обмеження королівської влади на користь шляхти, і навіть неможливість прийняття королем будь-якого рішення без схвалення його сеймом і сенатом.
Кінець правління династії Ягеллонів
На час правління двох останніх королів Ягеллонської династії Польщі – Сигізмунда I Старого (1506-1548 рр.), а потім Сигізмунда II Августа (1548-1572 рр.) припадає початок «Золотого віку» Польщі – період справжнього розквіту Польської держави. Різке посилення могутності, динамічний розвиток економіки та культури зробили Польщу однією з найбільших і найблискучіших держав Центральної Європи, здатної впливати на світову політику.
Після смерті Сигізмунда II Августа, який не мав спадкоємців, у жовтні 1572 року закінчилося і правління славної Ягеллонської династії Польщі, яке тривало близько 200 років. Почалася доба виборних польських королів.
Цей та інші матеріали про Польщу будуть публікуватися на сайті Польської Громади й наших видань.
Євген Ляшенко
